Лікування: Хірургічні методи

Сама ідея проведення оперативного лікування підвищеного потовиділення може здаватися, на перший погляд, дивною як для здорових людей, так і для лікарів. Але пацієнти, які страждають підвищеним потовиділенням, сприймають це як надію раз і назавжди позбавитися від захворювання. Ті, хто задумалися про хірургічне лікування, відчули на собі неефективність різноманіття консервативних методів. Це пацієнти, які не хочуть миритися з постійним дискомфортом і стресом у своєму житті.

Оперативні втручання поділяються на дві групи. Перша група – це оперативні втручання, що проводяться безпосередньо у проблемній ділянці (такі оперативні втручання можливі лише при пахвовому гіпергідрозі (аксілярному). Друга група – це оперативні втручання на нервових гангліях.

1. Оперативні втручання на проблемних ділянках

— Видалення шкіри з залозони

У 60-ті роки минулого століття була запропонована операція, що передбачає висічення шкіри у пахвовій ділянці разом з залозами, які гіперпродукують піт. Не дивлячись на травматичність операції та рубцеві деформації у післяопераційний період, подібне оперативне втручання користувалося попитом. Стає зрозумілим, на що готові піти пацієнти, які страждають гіпергідрозом, щоб позбутися проблеми неконтрольованого надмірного потовиділення в ділянці пахв.

— Відкрита аденотомія (операція Scoog)

Згодом було запропоновано метод відкритої аденотомії, коли розсікається шкіра у пахвовій ділянці та висікаються підшкірні тканини разом з залозами. Шкіра вшивається. Рубці, а також можливий рецидив захворювання є недоліками цього оперативного втручання.

— Сакційне видалення потових залоз

У 80-і роки минулого століття був запропонований метод видалення залоз у пахвових ділянках шляхом використання канюль з повернутими до шкіри отворами. Метод передбачає два розрізи до 5-6 мм. Ефект зумовлений денервацією шкіри. Також проходить видалення залоз, що гіперпродукують піт. Метод малотравматичний і не залишає після себе рубців. Його недоліком є можливий рецидив захворювання, оскільки через певний час відновлюється інервація і звичайна канюля неадекватно видаляє залози.

— Ультразвукова сакційна аденектомія

Використання ультразвукових технологій дає можливість більш адекватно проводити руйнування залоз у субдермальному шарі, а також проводити руйнування клітин вивідних протоків залоз, що розміщуються у товщі шкіри. Ультразвук також веде до затвердіння дерми. Ці процеси попереджують захворювання, унеможливлюють розвиток залоз відповідно у післяопераційний період.

— Кюретажний метод

У клініціі розроблено і запатентовано спеціальну сакційну канюлю для проведення активного кюретажу залоз в заданому субдермальному шарі (патент № 28997). Використовуються два розрізи до 5 мм, через які проводиться кюретаж спеціальною канюлею діаметром 4 мм. Канюля має дещо сплющену форму та активні отвори спеціальної конфігурації.

— Комбінований ультразвуковий механічний кюретаж з ендоскопічним відеоконтролем

ПЦей метод полягає у застосуванні ультразвукових технологій (апарат Sonoca Lipo Gmbh), а також спеціально розробленої в клініці та запатентованої канюлі. Весь процес контролюється ендоскопічним відеоспостереженням (стійка Karly Storz). Це надзвичайно важливо, оскільки відеоконтроль дає можливість проводити процедуру в чітко окреслених межах, а також визначає дозування ультразвукового впливу і механічного кюретажу. Такий комбінований підхід дає можливість зменшити ризики, а також досягти максимально можливого результату.

2. Операції на нервових гангліях.

— Відкрита симпатектомія.

Ще у 1920 році було проведено відкрите видалення симпатичних гангліїв через доступ по задній поверхні шиї. Метод давав можливість виключити інервозію проблемних зон, що призвело до зменшення потовиділення. У наш час цей метод не використовується, оскільки на заміну йому прийшли відеоендоскопічні технології.

— Ендоскопічна торокальна симпатектомія

Через невеликі розрізи в ділянці грудної клітини, використовуючи торакоскопи діаметром 2-8мм, проводять деструкцію або накладання кліпсів на симпатичні ганглії. Більш прицільна робота – на гілочках нервів, що відходять від гангліїв, із збереженням симпатичного стовбура. Симпатектомія проводиться, як правило, в ділянці Т1-Т2-Т3-Т4 грудних гангліїв. Більш ефективна дія з меншою кількістю ускладнень проявляється при лікуванні долонного первинного гіпергідрозу. Але, в цілому, на зміну обнадійливим публікаціям щодо ефективності торакоендоскопічного методу лікування первинного гіпергідрозу почала з'являтися тривожна інформація.

 

Такі характерні для будь-якого втручання на грудній клітці ускладнення як пневмоторакс, кровотечі, нагноєння ран тощо при хірургічному лікуванні гіпергідрозу зустрічаються дуже рідко (1-2%).

Проте такі ускладнення або побічні ефекти як компенсаторний гіпергідроз (підвищене потовиділення в суміжних з проблемою ділянках або й у віддалених частинах тіла), підвищене потовиділення в момент споживання їжі, синдром Горнера (опущення повіки) зустрічаються дуже часто. Згідно з даними різних авторів (Рітм, Т. С. Лін), у 30-97% людей, що перенесли симпатектомію, в тій чи іншій мірі спостерігаються подібні ускладнення.

У випадках появи вираженого компенсаторного потовиділення ряд пацієнтів шкодує про проведене оперативне втручання (Ф. С. Беймгартер, Тох).

— Черезшкірна пункційна стереотаксична термокоагуляція верхніх грудних гангліїв

Хірурги К. С. Чуанг і Дж. Ліу на основі топографоанатомічних даних розробили координатну систему, що дозволяє чітко визначити розміщення зонду для термокоагуляції гангліїв. Але у зв'язку з технічними складностями, а також можливими похибками і ускладненнями, метод не знайшов прибічників і в наш час не використовується.